Культура · Київ, Україна
Як люди тусуються в Україні?
Вихідні на фестивалі Brave! Factory, що відбувся в Києві 22–23 серпня 2026 року.
До Києва я поїхав передусім у робочих справах — на Brave мала працювати організація Drugstore, колеги по перевірці речовин. Мені хотілося дізнатися про їхній досвід, тож я домовився з Галею Сергієнко відвідати їхній офіс, побачити, як вони готуються до рейву, і подивитися на них у роботі. За збігом обставин мої друзі теж казали, що Brave — один із найкращих фестивалів довкола, тож цікавість тільки зросла.
Немає вибору
Drugstore — частина неприбуткової організації «Альянс громадського здоров’я», яка підтримує різні напрямки: від медичної допомоги цивільним поблизу лінії фронту до роздачі базових матеріалів зі зниження шкоди — освітніх матеріалів про наркотики, наборів для безпечнішого вживання та реагентних тестів.
Коли я приїжджаю в офіс Drugstore, колега Галі, Маргарита, зустрічає мене біля історичної лікарняної будівлі, де вони розташовані, і ми заходимо всередину. У лабіринті коридорів вона розповідає, наскільки вдячна це робота — наприклад, організовувати лекції на теми, пов’язані з наркотиками. Видно, що молодь хоче зменшувати ризики і вчитися, якщо це можливо. На жаль, зараз це важче — через мобілізацію люди неохоче виходять з дому.
Тим часом Drugstore пакується на Brave, і я маю нагоду побачити частину їхніх матеріалів. Помітні дизайни на наборах для вживання, власна версія відомої таблиці взаємодій TripSit, різні презервативи, холодильник, заповнений реагентними тестами, і багато іншого.
«Київ живе своїм життям попри все, люди вже звикли. Бо вибору немає.»
Галя, Drugstore
На запитання, чи траплялися їм дивні речовини і хто їх вживає, Оля з Drugstore відповідає: «Це нове покоління». Від початку повномасштабного вторгнення вживання синтетичних стимуляторів в Україні зростає, а ринок легальних замінників включав синтетичні канабіноїди та кратом. Нещодавно заборонили більше нових психоактивних сполук, і речовини принаймні менше на видноті — якщо це можна вважати покращенням.
Говоримо також про мефедрон, короля сучасних стимуляторів, і прегабалін. Останній — депресант, найбільш відомий під торговою назвою Lyrica. Дозування дуже різниться від людини до людини, а ефект десь між алкоголем, ксанаксом і кетаміном.
Сидіти в кав’ярні в Україні й буденно обговорювати наркотики було дивно. Усі, кого я знаю, називали цю поїздку поганою ідеєю, кажу я Олі.
«Ну і що? Жити тут — теж погана ідея, але ми все одно живемо.»
Оля, Drugstore
Наступного дня
Brave! Factory відчинив ворота на території старої кіностудії Довженка в Києві. Початок опівдні, бо всім треба встигнути додому до півночі, до комендантської години. Денні вечірки — нова норма, і це означає геть інший досвід, ніж кілька років тому, як я дізнався від досвідченого рейвера Сергія.
«Зараз це ніщо. Якби ви тільки бачили, як було на Brave у Метробуді. Три-чотири тисячі людей на одній сцені.»
Сергій
Сергій колись працював у Польщі, але повернувся в Україну після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Він, напевно, працював і жив у більшій кількості польських міст, ніж я відвідав, хоч я там народився. Поки ми говорили, повз пройшла жінка з собакою. Вона помітила поранені ноги Сергія і тихо сказала йому щось українською. Він відповів, що зробив лише те, що міг.
Я б помер, якби не жив
Уже поза військовою службою, він не сидить без діла. Пристрасть до футболу й музики штовхає його робити і те, і інше доступнішим у рідному Тернополі. Він показав мені фотографії футбольного поля, яке побудував, і зауважив, що бачив будівлі такого ж розміру, повністю знищені російськими бомбами.
«Я б помер, якби не жив. Щодня щось стається. Кожна ніч може бути останньою. Люди в Україні хочуть жити, а не вмирати. Я хочу, щоб усі жили й веселилися, а не воювали.»
Сергій
Як без цього вижити?
Біля стенду Drugstore я познайомився з Анастасією, місцевою діджейкою, яка приїхала на фестиваль із двома подругами. Анастасії не звикати ні до київських танцполів, ні до пультів: вона бере уроки в легендарного колективу клубу Closer і роками тусується з ними. На запитання про рейви під час війни відповідає:
«Як це лайно можна пережити без цього?»
Анастасія
«Вона і наш гід теж», — з гордістю кажуть подруги, поки я записую імена рекомендованих артистів. Місцеві Ігор Глушко, Roman K. і Sasha Shults швидко опинилися серед фаворитів у моєму розкладі. А пізніше того вечора мав бути виступ Mezerg — французького артиста, який грає на власному інструменті з терменвокса, клавіш і перкусії.
Просто перед початком виступу Mezerg хтось із залу вигукнув класику: «Путін — хуйло! Ласкаво просимо в Україну!»
Рейв — це про те, щоб бути в моменті: тут, зараз, разом. Багато артистів прямо згадували війну або дякували захисникам і захисницям за їхню жертву. Люди танцювали під Hidden Element, дивлячись на назви окупованих українських міст, інші фотографувалися з арт-інсталяціями, встановленими на місці вікон, знищених російським ударом.
«Подвійне бачення — це необхідність, коли маєш таку реальність», — пише мені згодом Анастасія.
«Це змушує мене думати про стан між зламаним і незламним.»
Діма, відвідувач фестивалю
Україна — мій дім
Я випадково зустрів Тетяну, слухаючи Sweely, французьку діджейку, яка грала на сцені Dvir. Вона запитала, що привело мене до Києва, і ми розговорилися про зниження шкоди та набори для перевірки речовин. Сама вона наркотиків не вживає, зате великий фанат чорного й червоного чаю. Нам пощастило — знайшли трохи дорогою на техно на сцену Topka.
«Раніше я працювала в міжнародному розвитку, в Іраку, Афганістані. Живу в Мексиці, але зараз приїхала сюди, бо Україна — мій дім.»
Тетяна
Тетяна не була впевнена, чи піде на афтепаті в Closer наступними вихідними. У неї обов’язки в притулку для тварин під Києвом — допомагає собакам з усієї України. Але вона все одно все встигає, жодна перешкода не завелика: «Якщо цікаво, у вересні буде ще один фестиваль, приїжджай тоді.»
Пізніше
Я попрощався — «до побачення» — з командою Drugstore і рушив на автобус до Польщі. Саме коли завершувався фінальний сет Еріка Клутьє, на телефоні вискочило сповіщення про повітряну тривогу. Бо, звісно ж, для цього є застосунок.
Я запитав людину поруч, де укриття. Ми йдемо в метро? Вона подивилася на мене здивовано, усміхнулася і засміялася.
Не хочу драматизувати, але я все одно збирався в метро, тож пішов до укриття. На вулиці я запитав дівчину, що проходила повз, чи знає вона більше про те, що відбувається. Вона показала мені групу в Telegram, яка відстежує «прильоти». Так можна дізнатися, чи саме твій район під загрозою, — це буває точніше за загальноміські тривоги.
Судячи з чату, мало бути спокійно. Але коли ми проходили під жвавою вулицею, ставало дедалі менш зрозуміло, чи те, що ми чуємо, — вихлопи автівок, чи «шахеди».
Ми пішли швидше. Нам було куди йти. Час додому.
Підтримайте Україну зараз. Долучайтеся до допомоги та зробіть внесок на u24.gov.ua.
