Міф про те, що «кислота» не має смаку, дуже поширений серед тих, хто цікавиться цією речовиною. Кажуть, що коли смак речовини, яку вважають LSD, дуже гіркий, її слід виплюнути, бо це нібито вказує на наявність небажаного фенетиламіну, особливо NBOMe. Скільки в цьому правди?
Одразу мусимо наголосити: єдиний дієвий метод перевірити склад речовини — хімічний аналіз, наприклад за допомогою колориметричних реагентних тестів. Читайте далі, щоб дізнатися чому.
Смак, запах чи зовнішній вигляд не є надійними засобами аналізу. Базова логічна проблема з опорою на чуттєвий досвід полягає в його суб’єктивності. Хоча це не унеможливлює коректного тлумачення результатів, покладатися виключно на органи чуття означає наражатися на високий ризик помилки.
Ризики серйозні, адже, на відміну від LSD, такими речовинами, як 25I-NBOMe та DOC, можна передозуватися смертельно.
Можливі помилки органолептичного методу:
Хибнопозитивні результати
Хибнонегативні результати
Смак LSD
Прийнято вважати, що LSD не має смаку. Але що саме є смаком LSD? Чи можна відрізнити його від смаку носія LSD — паперу (блотера), гелю чи рідини? Чи легко розрізнити м’який смак носія й різкий смак NBOMe? Яка різниця між смаком і післясмаком? Розберемо ці питання по черзі нижче.
Перші відомості про смак LSD зафіксував його винахідник, хімік Альберт Гофман, у контексті свого першого свідомого вживання речовини (з книжки LSD: My problem child):
19.04.1943, 16:20 0,5 куб. см напівпромільного водного розчину тартрату діетиламіду перорально = 0,25 мг тартрату. Прийнято розведеним приблизно в 10 куб. см води. Без смаку.
Отже, ми знаємо, що розчин, який прийняв Альберт Гофман, не мав помітного смаку. Однак із практичних причин (простота розповсюдження, стабільність, стійкість до мікроорганізмів) «кислоту» переважно поширюють у формі паперових табів (блотерів), гелів, спиртових розчинів або, наприклад, шматочків цукру. Аж ніяк не очевидно, що такі різні носії не можуть мати гіркого смаку самі по собі. У деяких випадках (особливо на кольорових блотерах) гіркий смак присутній майже завжди — приміром, через фарбу. Тож не можна однозначно стверджувати, що гіркий смак виключає наявність LSD.
Саме так… справжній блотер таки має злегка гіркуватий смак. Я читав коментарі про це раніше, а тоді поклав на язик швейцарський таб і страшенно перелякався, бо він мав присмак. Це зіпсувало день мені та моїм друзям, через мене вони всі повиплювали свої. Ми віддали їх на тест — це був LSD, доза лише трохи нижча за заявлену (таб на 150 мкг показав 138 мкг… прийнятно).
Післясмак LSD
Яка різниця між смаком і післясмаком? Чи легко їх розрізнити? Як випливає з назви, післясмак — це смакове відчуття, що залишається в роті після вживання. Тож не кожен смак є післясмаком, але кожен післясмак є смаком. Заплутано, чи не так? Особливо якщо ви під впливом психоделічної речовини!
Уявіть таку ситуацію: людина кладе на язик паперовий таб із речовиною, яку вважає LSD. Вона відчуває гіркий смак фарби та/або паперу. І починає замислюватися: цей смак злегка чи дуже гіркий? Якщо вирішить, що лише злегка гіркий, то може припустити, що на папірці таки LSD. Однак за 30 хвилин у роті з’являється металевий присмак. У такій ситуації людину може охопити жах: вона все ж вжила небажану речовину! Це легко може призвести до панічної атаки та травматичного досвіду. А проте металевий післясмак є типовим для LSD, як писав Альберт Гофман:
0,150 мг LSD, 15 квітня 1961 року, 9:15 Початок дії вже приблизно через 30 хвилин: сильне внутрішнє збудження, тремтіння рук, озноб, присмак металу в роті.
Можна сперечатися, чи слід вважати металевий післясмак гірким. Але це вочевидь не те питання, яке хтось хотів би розв’язувати, знаючи, що вся доза психоделіка вже засвоїлася.
Смак NBOMe та DOx
Смак фенетиламінів — зокрема речовин родин NBOMe та DOx — сприймається як дуже гіркий, значною мірою через у 5-10 разів більшу кількість речовини порівняно з LSD. Утім, так буває не завжди. Деякі розповсюджувачі навіть додають м’ятні чи фруктові ароматизатори, щоб приховати смак. Як видно зі звітів користувачів (trip reports) на Erowid.org, досвід буває різним і дуже суб’єктивним.
Один користувач розповідає про жахливий, хімічний і різко гіркий смак 3,8 мг DOC, розчинених у пляшці води (джерело):
Я дістав пляшку води, у якій розчинив свою дозу, і просто випив. Смак був жахливий — джин упереміш із надзвичайною гіркотою потужного дослідницького хімікату. Я закашлявся, але лишився задоволений.
Проте інший користувач вжив 4 мг порошку DOC перорально й описав лише слабкий смак (джерело):
Вжив близько 4 мг порошку (перорально). Потримав порошок у роті. Дивний смак. Не неприємний порівняно з деякими іншими фенетиламінами (наприклад, MDxx). За смаком схоже, мабуть, на 2C-I чи 2C-P.
Ще один користувач вжив 2,8 мг DOC, розчинених приблизно в 100 мл води, і взагалі не відчув жодного смаку (джерело):
DOC розчинили у 4 унціях дистильованої води та випили. Жодного виразного смаку не відчувалося.
Подібні свідчення можна знайти і щодо інших речовин групи фенетиламінів, зокрема NBOMe. Тож враження дуже індивідуальні — особливо якщо людина не має великого досвіду для порівняння.
Пероральна активність
Згідно з наявними знаннями, речовини родини NBOMe, як-от 25I-NBOMe, погано засвоюються при ковтанні, тому їх зазвичай довго тримають у роті або вживають інтраназально. Це могло б наштовхнути на думку, що достатньо просто проковтнути підозрілу речовину, аби уникнути небажаних ефектів. Однак потрібні подальші дослідження: як зазначає EMCDDA, повідомлень про пероральну активність 25I-NBOMe не бракує.
Виробники також іноді застосовують процедуру «комплексування» NBOMe з «HPBCD» (кільцеподібною молекулою цукру — циклодекстрину), що полегшує всмоктування через мембрани організму. Багато людей зауважують, що сполуки NBOMe з HPBCD значно сильніші за звичайні.
Речовини родини DOx, а саме DOC, DOI, DOM, добре засвоюються перорально. Отже, не можна вважати, що проковтування речовини гарантує відсутність ефектів, якщо вона виявиться не LSD. Ба більше, хибне відчуття безпеки лише примножує ризики.
Підсумок
У твердженні, що LSD не гіркий, є зерно правди. Проте на практиці, як пояснює ця стаття, речовини з LSD теж можуть мати гіркий смак або сприйматися як гіркі, а речовини без LSD можуть бути позбавлені смаку. Єдиний рекомендований метод ідентифікації LSD — використання колориметричних реагентних тестів (або лабораторний аналіз, якщо він доступний).
Рекомендований метод тестування LSD складається, по суті, з двох частин. Спершу потрібно підтвердити (або виключити) наявність LSD. Для цього ми рекомендуємо використовувати два реагенти: Ehrlich і Hofmann. Застосовувати більше ніж один тип тесту рекомендовано завжди — це підвищує точність аналізу й дає змогу уникнути хибнопозитивних результатів. У цьому випадку Ehrlich є основним тестом для підтвердження наявності індолів, як-от LSD, DMT, а також непсихоактивних 5-HTP, триптофану, триптаміну та інших. Другий тест, Hofmann, синіє майже виключно з LSD.
Згідно з дослідженнями (і як підказує орієнтована на прибуток логіка продажів на чорному ринку), якщо у зразку підтверджено LSD, украй малоймовірно, що він містить якусь домішку. Продавці не готові витрачати більше грошей, якщо вже мають продукт, на який є попит. Проте якщо LSD виключено, ми рекомендуємо реагенти Marquis і Mecke (або Liebermann і Froehde). Якщо ці тести миттєво реагують яскравою зміною кольору, це може вказувати на наявність NBOMe чи DOx. Будьте уважні, щоб не сплутати повільне обвуглювання паперу з позитивним результатом.
Zalecana metoda sprawdzania LSD
Źródło: własne
Тест-набір для LSD
Найкращий тест-набір для LSD — це тест-набір для LSD, до якого входять реагенти Ehrlich, Hofmann, Marquis та Mecke. Він дає змогу надійно підтвердити наявність LSD-25 і виключити ймовірність активних домішок. Цей самий набір можна використовувати для тестування DMT та багатьох інших хімічних сполук — докладніше на відповідній сторінці продукту.
